Книжка Галі Аккерман - це подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи.
Книжка спогадів учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, художника, професора Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олега Векленка про його особисті відчуття, пережиті в період перебування в Чорнобилі в травні – червні 1986 року. Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живою мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями.
Це книжка-присвята героям, які 35 років тому ризикували своїм життям і здоров’ям задля порятунку мільйонів інших людей. Вона містить історії шістнадцяти борців за наші життя. Це свідки й учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: атомники, пожежники, медики, монтажники, оператори. Вони розповідають «по-рентгенівськи», безкомпромісно чесно. Згадують про власне становлення, про життя у місті Прип’ять до аварії; говорять про події, які пізніше назвуть техногенною катастрофою. Сьогодні вони є членами громадської організації «Промінь 5-2» — об’єднання учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Кожна сторінка книжки варта найуважнішого прочитання, адже не все ще сказане і почуте суспільством. Кожне слово, промовлене очевидцями тих подій, має величезну вагу для майбутніх поколінь.
Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.
Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.
У книзі розповідається про те, як через об’єктиви телекамер українських журналістів світ дізнавався, що ж реально відбувалося в зоні відчуження.
Автор не тільки торкається фактів з історії трагедії Чорнобиля. Він доводить, що ця масштабна катастрофа стала саме тією безповоротною подією в історії Радянської імперії, що призвела до її розпаду. Зоря Полин — прикінцевий акорд сумної мелодії, що передує остаточному фіналу. Далі — агонія величезної країни.
Художня література
26 квітня 1986 року на території Радянського Союзу сталася страшна катастрофа, яка змінила весь всесвіт — вибухнув реактор на Чорнобильській АС. Звичайно, з погляду всесвіту, життя тисяч людей — це маленька краплина. Але ці тисячі люди були першими, хто на собі відчув, що відбулося щось надзвичайне, щось жахливе. І що життя вже не буде таким, як було. Що не можна пити тієї води, їсти тих яблук, вдихати того повітря... Що попереду тільки хвороби, біль і горе.
До цієї книги в новій, авторській редакції, увійшли три твори про темний бік Чорнобиля.
«Оформляндія» – емоційний вимір зони відчуження. Погляд зсередини на український феномен чорнобильського сталкерства і сповідь людини, що роками досліджує закинутий світ.
«Чормет» – повість про людей, які живуть біля кордону зони відчуження і збирають металобрухт. Про суворих і п’яних чоловіків, які несуть в брухт-прийомки авіабомби вермахту в мішках і мріють здати на метал навіть ядро Землі.
«Ряска» – оповідь про відлюдника в нетрях «амазонського» Полісся. Історія про глибокі трясовини, смарагдову ряску і забуття.
Яворівський Володимир. Марія з полином наприкінці століття
В романі Володимира Яворівського «Марія з полином наприкінці століття» трагедія чорнобильської катастрофи розкривається через долю родини Мировичів, батьківська оселя якої була в селі Городища, розташованого всього за двадцять километрів від атомної станції. Автор, нічого не приховуваючи і називаючи речі своїми іменами, оприлюднює страшну правду про справжні наміри й шляхи імперії до дешевого збагачення, нехтування Москвою долями України й українців.
Підліткам
Міхаліцина Катерина. Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи
Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному.
Художня література
У чорнобильській круговині час не зупинився. Він спливає по-іншому — вночі у минуле, вдень у прийдешнє. Чорнобиль не завмер. В його роздолах снують породжені випромінню химерні істоти, що назавше стали потойбіччям чорнобильського обширу, готовими розповісти про лихо, яке прогризлося в кожну живу клітину, що трапилася на його шляху. І от у йонізованому просторі з'являється мале і допитливе життя — хлопчик Мирось, який приїхав сюди з батьками як мандрувальник. Провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель, бузько Люк, чудовисько Бальдадер, пантера Раїла, Єдиноріг із прийдешності та інші тварини-примари. А може, вони таки існують? Просто невидимі, як і випромінь, що, мов чорна птаха, накрила нас своїм крилом 26 квітня 1986 року розділивши літопис людства на "до" і "після" жахливого лиха.
Збірка правдивих оповідань Євгена Гуцала. Книга змальовує трагічне життя дітей, чиє дитинство було скалічене аварією на ЧАЕС, порушуючи теми здоров'я та втрати дому.
Послухати оповідання "Зозуля" - https://chl.kiev.ua/pub/Publication/Show/690
У наведених творах Євгена Гуцала (1937-1995) перед нами постає життя хлопчиків і дівчаток, сповнене захоплюючих пригод, мандрівок, несподіваних зустрічей та вчинків, складних, нерідко драматичних, а часом і кумедних ситуацій.
Дитинство Жені переривається подією, яка назавжди змінила його життя. Аварія на Чорнобильській АЕС зриває з місця сотні тисяч людей. Малого хлопця закрутило у вихорі евакуації. Всі члени родини опинилися в різних місцях: діти — в піонерських таборах, батько ліквідовував аварію на атомній станції, а мама чекала всіх вдома.
Життя і брехня, співчуття і зневага, взаємовиручка і лицемірство в країні, яку називали СРСР, автор передає через сприйняття одинадцятирічного хлопця. Хлопця, що прожив літо, коли сонце стало чорним.
За чим так тужить прабабуся, щось видивляючись із вікна багатоповерхівки? Вона назавжди покинула свій дім десь на квітучому Поліссі. Катастрофа відібрала не тільки оселю, а й життя близької людини — як іще безліч життів. Вона збирає трави, що пахнуть рідними краями, й береже спогади, якими поділиться з правнучкою. Дівчинка малює так само обдаровано, як і її землячка по Чорнобильській зоні, представниця наївного живопису Марія Примаченко, картинами якої свого часу захоплювався Пікассо. Художниця, на відміну від бабусі героїні, залишилася до кінця життя в покинутому селі поблизу реактора.
Немає коментарів:
Дописати коментар